Всі ми отримали можливість слідкувати за війною яка відбувається не у нас і порівняти свої відчуття з тими, хто колись дивився на війну проти нас здалеку.
Мене, наприклад, зловтішила реакція однієї молодої панянки, яка розповіла ВВС про те, яке у неї почалася виняткове життя і вона фактично відчула себе на фронті після того як годину провела в бомбосховище в очікуванні іранських ракет.
Варто зазначити, що панянка була не ізраїльтянка, а, в прямому сенсі цього слова «понаехавшая».
Зізнаюся. Так, я зловтішаюся слухаючи російськомовні подкасти про те, що відбувається під час цієї війни. Рівень експертизи бойових дій там дуже низький. А про політичні рішення можуть розмірковувати лише ті, хто знаходиться у вільному інтелектуальному середовищі поза рф.
Зізнаюся, у наших теж проблема з експертизою. Ми не могли (не хотіли, не вміли, лінувалися, нам не давали, було нецікаво – підкресліть свій варіант) жити на всі боки. Тут я говорю і про державу, і про наукове середовище. При всій повазі: одного Ігоря Миколайовича Семиволоса — який, подякуємо йому за це, регулярно інформує нас про іранські події — для цілої країни замало. І це при тому, що, нагадаю, у нас при НАНУ є цілий Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського.
Але давайте до подій.
1. Зростання цін на пальне в Україні має опосередковане відношення до Ормузької протоки. Бойовими подіями скористалися трейдери, які самі вирішили підняти ціни при відсутності дефіциту пального і зростання котировок на біржах. Зрозуміло ж, що на заправці Х зараз торгують не тим пальним, яке вироблено з нафти, яка застрягла в протоці. Всі ж дорослі люди. Тому це питання до Антимонопольного комітету та правоохоронних органів, оскільки є всі ознаки картельної змови.
2. До речі, про Ормузьку протоку. По факту вона не заблокована: мін немає, Іран її не контролює. Є страх. Тегеран пригрозив бити по кожному судну, яке наважиться її перетнути. І ці погрози спрацювали: зараз понад 150–200 танкерів стоять у Перській затоці і не ризикують проходити Ормуз, страхові компанії відмовляються страхувати тих, хто можливо б і наважився пройти.
3. Всі американські медіа зараз обговорюють те, як і чому саме зараз почалася операція. Якщо коротко, Моссад отримав інформацію про те, що в суботу 28 лютого рахбар збирає зібрання у себе в резиденції. Про це Моссад доповів Нетаньягу, той зателефонував Трампу, увага – 23 лютого – і почав його вмовляти вальнути всіх разом, а вже президент США віддав наказ готуватися до удару.
4. До речі, про Трампа. Міністр війни США Піт Хегсет заявив зараз, що їм вдалося «вистежити і вбити» керівника іранського підрозділу, який намагався вбити президента Трампа. Впевнений, ця інформація про замах – реальна чи вигадана – підживила бажання президента США вальнути по Ірану. І це пояснює його слова, які він сказав у неділю: «Я вбив його (Алі Хоменеї - ЧЛ) раніше, ніж він мене».
5. І якщо між США та Ізраїлем зараз найтеплішіший період відносин, то зі стратегічним партнером – Великою Британією – навпаки. Сьогодні прем’єр-міністр Кір Стармер, виступаючи в британському парламенті, на питання чому він не дозволив королівським ВПС розпочати наступальні дії проти Ірану, прем’єр відповів: «У суботу я не був готовий до того, щоб Велика Британія вступила у війну, оскільки я не був би впевнений у наявності законної підстави та життєздатного, продуманого плану. Це залишається моєю позицією і зараз». Ось так. Спонтанна війна. Без плану, стратегії та прорахунку наслідків. Дуже в дусі Дональда Трампа.
