Телеграм канал "ось трунок блекоти його ти проковтни"

ось трунок блекоти його ти проковтни

Public

Attention : It is important to do your own research before placing your trust in any information, particularly if there's a request for money involved.

Can't Join? @votbnv

880 Members

Updated: March 11, 2026 at 12:18 AM

ось трунок блекоти його ти проковтни

поезії які я поцупив і показую о 8:30/18:30/21:30

Join @votbnv for exclusive 83018302130 content and discussions in 17

Ranking

Global Ranking

#23902

-1

Language Ranking

#792No change

Category Ranking

#172No change

Participant Growth (Last 30 Days)

Total: 880

24h growth: -2 0%

Latest Posts

ось трунок блекоти його ти проковтни

11 бер. 2026 р., 07:40

* * *

Побачив, що ваза зі свіжими квітами
впала.
«Зараз поправлю», — кажу
до фотографії на хресті.

Підняв вазу, а там
записка.
«Зайчик, з річницею нас.
Кохаю».

#артур_дронь

ось трунок блекоти його ти проковтни

11 бер. 2026 р., 07:40

Если позвали на день рождения
Не ходи
Скажи что заболел

Скажи что очень-очень занят
Скажи что у тебя хандра
Скажи что ветрянка
Соври что кто-то умер
И ты не можешь

Только не ходи

Ведь там надо дарить подарок
А тебе эти деньги нужны
Ох как нужны
Собирай экономь на всём

Чтоб купить решетки на окна
Решетки на окна – нужная вещь

Ты скажешь
Как хорошо что я не ходил
На дни рождения

Когда они попрут
Как саранча,
Как невидимые пьяные воры,
Как маньяки с гигантскими комариными хоботами

Если не будет решеток на окнах

Дни рождения тебя не спасут

Чего стоит мимолетная радость?
Ну выпьешь ты, ну посмеешься,
Ну познакомишься с девочкой, ну покричишь,
Ну пошутишь? А дальше-то что?
Дальше спать дома, в темноте,
С окнами без решёток.

В ОЖИДАНИИ ХОЛОДНЫХ ПАЛЬЦЕВ
МОЖНО ПРОВЕСТИ МНОГО ЛЕТ.

Если ты познакомился с красивой женщиной
А потом она тебе начала намекать на кино
НЕ ВЕДИСЬ, НЕ ВЕДИСЬ НА ЕЁ НОГИ, ЯСНЫЙ ВЗГЛЯД,
НЕ ВЕДИСЬ НА ЕЁ ГРУДЬ ВТОРОГО,
НА ЧЁЛКУ ЕЁ НЕ ВЕДИСЬ, не ведись, что она умная
И читает такие книги, не ведись,
Ох, не ведись,
На её чёлку и губы, на губы её не ведись,
Не ходи с ней никуда, удали её номер,
Удали из друзей, загони в чёрный список,
Выматери её хорошенько, чтоб наверняка,
Лучше вообще не отвечай, ведь слова –
Капканы, а ты неуклюжий раненный зверь
В выжженном дотла заповеднике, повсюду камеры,
ДАТЧИКИ, КАМЕРЫ, КАМЕРЫ, КАМЕРЫ!
Писк, соединение неведомых сетей,
Не ведись на её чёлку.

Ведь ты не знаешь, зачали ли её люди,
Ведь ты не знаешь, из какой дыры она
На самом деле вылезла, ведь ты не знаешь,
С кем она поддерживает связь и кому сообщает
О твоих затравленных карих глазах,
Скажи ей прямо, чтоб она знала:
Нет, Лера, никуда я с тобой не пойду,
Потому что ты крючок, блестящий,
Изгибы которого хочется гладить,
Лизать, просыпаясь ночью, но ведь
Ты всё равно крючок
И это не изменится, мало ли какие красивые крючки
Скафандры они ещё изобретут,
Скажи ей, не звони мне больше, Лера,
Не пиши мне больше, Лера,
Не смотри на меня больше, Лера,
Я удалю все твои фотографии,
Никакого кино,
Ты хотела меня продать, да?
Ты хотела меня сдать, да?
Капкан, чьи изгибы… ничего не выйдет.

Сэкономленные на кино деньги
Я лучше потрачу на тяжёлую кованую дверь,
И когда твои хозяева
Приползут, она их, может,
Ненадолго задержит,
Нет, Лера, мне очень жаль,
В другом мире, мы будем друг другу
Лера и Дима, а в этой мы –
Охотник и зверь.

Раньше ты подозревал,
Но точно не мог сказать, что не так
С твоей жизнью,
Куда пропадают часы, куда пропадают года,
Почему старик постоянно курит на углу Вильгельма Пика?
Почему рыжий кот метит твою калитку?
Почему сосед зазывает к себе?
Почему у метро странно улыбаются люди?

До сегодняшнего дня, ты лишь подозревал,
Теперь ты знаешь наверняка:

неслучайно рясковые голоса ошибаются номером
и просят валентинов тонь и антонов
я не туда попал хи хи ха ха
их щупальца по циферкам семенят,
из пасти в предвкушении твоего мясца,
а как лопнут его глаза! как лопнут его глаза
и мозги потекут?! – случайно подслушиваешь
разговор мальчика и девочки на самокатах,

здравствуйте, дети, пойдёмте со мной,
у меня дома в подвале есть говорящая мартышка,
много мороженого и видеоигры,
вам будет весело,

(а я просто скину хвосты)

#максим_матковский

ось трунок блекоти його ти проковтни

11 бер. 2026 р., 07:40

Lucky Cat

It's a law as immutable as the ones
governing bodies in motion and bodies at rest
that a cat picked up will never stay
in the place where you choose to set it down.

I bet you'd be happy on the sofa
or this hassock or this knitted throw pillow
are a few examples of bets you are bound to lose.

The secret of winning, I have found.
is to never bet against the cat but on the cat
preferably with another human being
who, unlike the cat, is likely to be carrying money.

And I cannot think of a better time
to thank our cat for her obedience to that law
thus turning me into a consistent winner.

She's a pure black one, quite impossible
to photograph and prone to disappearing
into the night or even into the thin shadows of noon.

Such an amorphous blob of blackness is she
the only way to tell she is approaching
is to notice the two little yellow circles of her eyes

then only one circle when she is walking away
with her tail raised high- something like
the lantern signals of Paul Revere,
American silversmith, galloping patriot.

#billy_collins

ось трунок блекоти його ти проковтни

11 бер. 2026 р., 07:40

Terror

Saw a toad
jump out of boiling water
Saw a chicken
dance on a hot plate
in a penny arcade
Saw Etruscans in a museum
flogging slaves
to the accompaniment
of pipes and flutes
Saw palm tree
trying to outrun a hurricane
Saw sea waves
rush ashore
some angry
some afraid
of what they'll find
Saw men and women
lose their heads
and search for them everywhere
Saw a feast laid out
on a long table
to which only crows came
Saw a dog go forth
barking like a prophet of old
Saw rats and mice
running terrifed
through mazes
heralding
the evils to come

#чарльз_сімік

ось трунок блекоти його ти проковтни

11 бер. 2026 р., 07:40

*

майбутнє вийде
з українського підвалу
й примружиться від світла

02.03.2022
Переклад українською Наталії Бельченко

#дмитро_строцев

ось трунок блекоти його ти проковтни

11 бер. 2026 р., 07:40

НАРКІС

дощ і борщ
: тільки два звуки на світі

; нахабний буряк
завірусив своїм кольором
цілу екосистему
каструлі

буряче!

наркісе!
наполеончику!
знай [ти не найсмачніший]!

#олег_коцарев

101

ось трунок блекоти його ти проковтни

11 бер. 2026 р., 07:40

Пан Аушвіц
Тяжко розтопити в пам’яті синю крижану брилу,
Застиглу в його очах,
Цифри випалені на руці,
І ремінь, що шмагав жінку, яка була з ним там,
А тепер мовчить на балконі.
«Шкода, – мовить він різко, – що Гітлер не працював понад норму» –
І кактуси у вазонках наїжилися колючим дротом
Табору, з якого він утік.
Піну, що витекла з отруєної криниці його рота,
Він утирав
Прапором, який так і висів від одного
Дня незалежності до наступного,
«Пане Аушвіц!» – кричали ми, коли вони забирали його до божевільні,
А він устиг іще засунути руку в кишеню і здерти
Целофан із цукерків, що ними жбурляв у нас.

#роні_сомек

ось трунок блекоти його ти проковтни

11 бер. 2026 р., 07:40

My friend and I snickered the first time
we heard the meditation teacher, a grown man,
call himself honey, with a hand placed
over his heart to illustrate how we too
might become more gentle with ourselves
and our runaway minds. It’s been years
since we sat with legs twisted on cushions,
holding back our laughter, but today
I found myself crouched on the floor again,
not meditating exactly, just agreeing
to be still, saying honey to myself each time
I thought about my husband splayed
on the couch with aching joints and fever
from a tick bite—what if he never gets better?—
or considered the threat of more wildfires,
the possible collapse of the Gulf Stream,
then remembered that in a few more minutes,
I’d have to climb down to the cellar and empty
the bucket I placed beneath a leaky pipe
that can’t be fixed until next week. How long
do any of us really have before the body
begins to break down and empty its mysteries
into the air? Oh honey, I said—for once
without a trace of irony or blush of shame—
the touch of my own hand on my chest
like that of a stranger, oddly comforting
in spite of the facts.

#james_crews

ось трунок блекоти його ти проковтни

11 бер. 2026 р., 07:40

Тепер поховання молодих хлопців та дівчат
у селах і містечках
це звична частина життя
як подія
яка неодмінно відбудеться
на котру щоразу приходить менше і менше відвідувачів.

«Сьогодні ми прощаємось
із відданим нашій країні та своїм батькам хлопцем
він міг би
косити бурʼян у подвірʼї
навесні обмащувати стовбури яблунь вапном
наповнювати мішки щойно змеленим зерном
обводити всіх захисників на футбольному полі та забивати феноменальний гол у ліву девʼятку
смакувати булочкою з абрикосовим варенням
ходити
бігати
дихати
дивитись
він
18ий хлопець з нашої громади
з тих
хто спочине назавжди
під палаючим сонцем
під розлюченим вітром та дощем
кладовища
яке розростається
як гриби після дощу
наврядчи хтось тут залишається
далі у санаторій «Легкої хмаринки».

Закінчує свою промову
голова громади
люди підходять до закритої труни
розміщеною на площі села
прощаються
небо сіре
наче порох
важке
як хмарочоси.

Тоді
слово переходить до священника
він говорить про те
щоб ми обтерли сльози
він практично кричить на нас
каже
діставайте носовички ненависті
і помсти
потрібно виймати
як скалки з долоні
шкідливі занозини минулого
буде боляче
що ж ви хотіли
відповідальність
каже він
важча за сльози.

«Звенит январская вьюга
И ливни хлещут упруг
И звёзды мчатся по кругу
И шумят города
Не видят люди друг друга
Проходят мимо друг друга
Теряют люди друг друга….»

На цьому слова пісні з радянського безтурботного фільму обриваються
жіночка бере слухавку
я на похоронах
говорить жіночка
я не можу говорить
наберу пізніше
кидає телефон на дно чорної сумочки із шкірзаму
долонею витирає піт на обличчі
продовжує слухати отця.

Хлопці по формі
яких залучили до процесії
щоб нести труну
прапор
стріляти в небо
час від часу беруть слухавку
самі ж комусь телефонують
за годину до цього
ракета прилетіла на територію їхньої військової частини
а хто
хто 200
запитує один з них
що брати Романенки
кидає слухавку
опускає голову додолу
земля встелена яблуками.

Ми сідаємо в старий обдертий автобус
який довезе нас до кладовища
частина стелі з фанери звисає та
бʼється об скло
пліснява на стінах
здається
ось-ось поглине усе
хтось сидить
хтось стоїть поруч з труною
ми оглядаємося із хлопцями
впізнаємо цей
солодкаво-терпкий трупний запах
який ледь пробивається
як світло крізь шпаринки бліндажа
ей водій повільніше
гукають йому
ти куди несешся
вістря прапору на довгій палиці
визирає з відчинених дверей
бʼється об гілки дерев
падає паперівка та ще зелені сливи.

Найважче
це кидати три жменьки землі
наче це пудові гирі
останнє
що ти можеш віддати людині
це ж точно не найкращий подарунок
наврчяд чи
проводжаючи близьку людину у дорогу
ти насиплеш їй вогкої землі у кишені
можливо
подаруєш книгу
пакет з круасанами
листівку
обіймеш.

Схилившись перед труною кажеш
слова
вони вириваються
слабкі та невпевнені
як пташенята у перший політ
наприклад: пробач
пробач
що прапор збив яблука
пробач, за ту жіночку з телефоном
пробач, що сливи досі зелені
пробач…

Три жменьки землі
найменше і найбільше
що ти можеш сьогодні віддати
важкі
як підвісні мости.

#максим_кривцов

ось трунок блекоти його ти проковтни

11 бер. 2026 р., 07:40

* * *
зимою
як уже нема листя
легше розгледіти вцілілі гнізда.


переклад
ігор ходжаніязов

#марек_вавжинський

ось трунок блекоти його ти проковтни

10 бер. 2026 р., 03:03

Текст дня сегодня очень старый, 2015 года.

ДЕКРЕТ О ЧАСОВЫХ ПОЯСАХ

После того, как из часа
В марте изъяли минуту,
Мы посмеялись.
Во-первых, они идиоты.
Время не подчиняется власти.
А во-вторых, мы просто будем
Немного быстрее
В беге и страсти.
Ну, сократимся на два поцелуя.

В июле, в знойном июле,
Когда плавился город,
Как мозга фрагмент
У расстрельной ямы,
Они отобрали у нас пять минут.
Мы закрыли фейсбуки
И инстаграммы.
Мы торопились.
Нас еще ждут.
Пятьдесят пять оборотов
Радости

Аморе, аморте

В августе, перещеголявшем июль
В жестокости,
Они, в неутомимой свой подлости,
Забрали у нас полчаса.
Скорости колеса
Не хватало, мы ссорились,
Время нас убивало.
Мало.
Мало.
Мало.

В сентябре нам оставили
Тридцать секунд.
Комната для свиданий.
Как ты тут?
Нормально, все хорошо.
Номер тридцать четвёртый,
На выход пошёл.

Милая лапа
Я ещё не сошёл с катушек
И свои дни
Убиваю
Как нельзя хуже,
Целую твое бедро,
Чаще — в воображении,
Слева — бесконечное жжение,
Будто старая тряпка
С изображением сердца
Тлеет.
Ворую минуты.
Лучше меня прятать время
Никто не умеет.

#юрий_смирнов

ось трунок блекоти його ти проковтни

10 бер. 2026 р., 03:03

Такі вірші не треба писати
Вважаю це спекуляцією на своєму
Походженні, на власній ідентичності.
В місці де я займався спортом впала ракета
В місці де я вперше курив
Зелене "Море" поштучно
По 35 копійок впала ракета
В місці де ми прогулювали англійську
Разом із вчителькою англійської
Це у нас називалося уроками
"environmental protection" також впала ракета
Ракета впала в місці, де я з одним відбитим тіпом
Що начитався льохи ніконова
В ресторані та конференц-залі його батьків
Організували типу поетичне об'єднання
Проводили читання, прости господи,
Поетичні баттли, чи як їх там, слеми,
На першому поверсі готелю "Миколаїв"
Назвали цю двіжуху з подачі Нікіти "Листы поэтов"
І я чомусь погодився, хоча хуєта ж повна
Втім там найшов найкращих друзів
Дружину (до речі, вона жила орендуючи
Кімнату у баби Зіни
В будинку прямо за цим готелем; як там баба Зіна?
В тому ж будинку жив мій майстер
З режисерського курсу у коледжі культури)

Куди не впала ракета? Важко перерахувати.
Але я взагалі не розумію,
Що дасть поезії спекуляція
На тому, в яке з місць пов'язаних
З моєю власною історією
Впаде ракета.
Може мене так швидше
Перекладуть на європейську мову, —
Одного з народів, що нас підтримує
Чи одного з народів, що не відрізняє нас від рyсні
І пропонує здатися?
А, я зрозумів, мене покличуть почитати
Свої тексти, може навіть у цей
Смердючий підвал чи на якийсь там телемост
Де американським або канадським
Студентам-русистам (sic!) показують справжнього живого
Українського поета.

Тобто коли я перераховую важливі для себе місця
По яких в'їбало блєдіною
Моя кар'єра іде вгору
Отакий художній засіб
Який раніше не був мені доступний
А був доступний хіба Любі Якимчук
Чи хто там поетизував абрикоси
Звісно Донбасу
А зараз і я його опанував
І якщо геть потєряю края та смак
Зможу розказати про бахчу і доки
(Чи як там описував Полунін
Мій нині розйобаний ракетами південь?)
По доках, кстаті, також в'їбали
А я любив приводити дівчат в місце
Біля колишнього ДК навіть і не знаю кого*
З видом на порт та крани.
Так і назву книжку. Бахча і доки.
Ні звісно ні, ви шо, нє ганітє,
Я ж не єблан якийсь.

А! — терапія!
Забув, що це може бути
Ніби скількись там аутотерапевтично.
Я хз, чим це рятує від травми.
Хоча й не засуджую, якщо комусь так стане легше.
Лиш би руська дєвачка даша з українською фамілією серенко
Замість нас у москві не писала як там вона
По підвалах здригається від вибухів сука їбана.

__
* Блядь, ДК моряків же звісно, от дебіл

#діма_казаков

ось трунок блекоти його ти проковтни

10 бер. 2026 р., 03:03

our curious position

Saroyan on his deathbed said,
“I thought I would never die…”
I know what he meant:
I think of myself forever
rolling a cart through a
supermarket
looking for onions, potatoes
and bread
while watching the misshapen
and droll ladies push
by.
I think of myself forever
driving the freeway
looking through a dirty
windshield with the radio tuned to
something I don’t want
to hear.
I think of myself forever
tilted back in a
dentist’s chair
mouth
crocodiled open
musing that
I’m in
Who’s Who in America
I think of myself forever
in a room with a depressed
and unhappy woman.
I think of myself forever
in the bathtub
farting underwater
watching the bubbles
and feeling proud.
but dead, no…
blood pin-pointed out of
the nostrils,
my head cracking across
the desk
my fingers grabbing at
dark space…
impossible…
I think of myself forever
sitting upon the edge
of the bed
in my shorts with
toenail clippers
cracking off
huge ugly chunks
of nail
as I smile
while my white cat
sits in the window
looking out over the
town
as the telephone
rings…
in between the
punctuating
agonies
life is such a
gentle habit:
I understand what
Saroyan
meant:
I think of myself forever
walking down the
stairs
opening the door
walking to the
mailbox
and finding all that
advertising
which
I don’t believe
either.

#чарльз_буковскі

ось трунок блекоти його ти проковтни

10 бер. 2026 р., 03:03

Заперечення

Та мова, якою я можу розмовляти,
Це не моя мова.
А та, якою хочу говорити,
Не вкладається у слова,
Що мені відомі,
Не вміщає образів,
Що я бачу.
Для моєї мови нема словників,
Для неї не сформульовано правил.
Ця мова для читання подумки,
Мова для читання з помилками,
Бо перевіряти немає кому.
Писати нею я не зможу ніколи.
Якщо ти читаєш цей вірш,
ти не мій читач.

переклад
ія ківа

#юля_цімафєєва

ось трунок блекоти його ти проковтни

8 бер. 2026 р., 14:34

Американська кузинка

Якби ти писав
задля Божої слави
а не своєї

то мав би
й фінансовий успіх

каже вона
не прочитавши
жодного
мого вірша

переклад
андрій любка

#богдан_задура

ось трунок блекоти його ти проковтни

8 бер. 2026 р., 14:34

Один, два... Це не вірш
а лише спроба полічити
від одного до семи
від одного до багатьох
і так до безкінечності
та назад
...три, чотири, п'ять...
доки смерть
ніби сусідська дівчинка
...шість, сім –
теплого літнього вечора
стрибає по класах

Один.
Юра Нестеренко
він же "Мєхан" або "Копач"
бо мав за щастя
приймати безпосередню участь
у будівництві нового КСП
в посадці за Вугледаром
а потім потрапив
до нас на позиції
та продовжив копати
бійниці, нори, траншеї
і чистити окопи
навіть тоді
коли всі забивали на це
"Чого не спишешся? –
спитав якось я.
– У тебе ж троє дітей".
Бо на його місці
саме так би й зробив
"Не знаю" – відповідав він
і знову брався за лопату
ніби боявся не встигнути
викопати щось важливе
простий роботяга
худий і чорнявий
борода й бакенбарди
як в Авраама Лінкольна

Два.
Лялько Вадим
він же "Араб"
смуглявий і жилавий
веселий і товариський
із запалими щоками
та м'якою, мов хліб
черкаською вимовою
як виявилось, він юрист
тож не з тих, хто лізе
за словом в кишеню
і одного разу
коли автомат заклинив
самотужки викидав
майже весь запас гранат
у двох чи трьох п***рів
щоб вже напевне
і без апеляцій
а ще якось
зловив курткою
осколок від СПГ
який лиш трохи припік
шкіру на грудях
а після відпустки
як щастя, короткої
привіз нам купу харчів
мовляв, їжте хлопці
щоб не спортилось –
домашнє ж.

Три.
Ваня Степанченко
або ж "Стєпаха"
із неіснуючого тепер
звання прапорщика
доріс до сержанта
завжди любив музику
а ще покричати
командирським голосом
на особовий склад
бо переживав за всіх і все
більш ніж за себе
а якось при заході
під час обстрілу
пірнув з головою
у спеціально приготовану
прильотом 152-го
ванну з грязюкою
лікувальною донецькою
якраз коли
температура коливалася
десь між нулем і мінусом
щоб потім ще ніжитись
цілий тиждень
в окопах

Чотири.
Ворона Віталій
або просто Ворон
старший сержант
механізованої роти
звичайний дядько
п'ятдесят з плюсом
що любив заходити
вночі на позиції
врубивши на повну
білий ліхтарик
завжди відставав
часто передихаючи
але вперто йшов
тягнучи із собою
БК і воду
страждав на шлунок
пив жменями ліки
давно міг списатися
але не списувався
з об'єктивних причин
"Що я там робитиму?" –
відповідав мені
запиваючи кавою
чергову затяжку
І як виявилось
мав музичну освіту
по класу фортепіано
але працював як усі
де прийдеться

П'ять.
Коля Зінченко
Він же "Автобус"
бо ще під час АТО
возив пацанів
зрозуміло на чому
варив смачнючий борщ
та й узагалі
гарно куховарив
а на позиціях
читав електронні книги
одну за одною
(восновному про любов)
і навіть чернетку
мого невиданого роману
прочитав одним з перших
замість того щоб спати
в перервах між чергуваннями

Шість.
Ончуков Руслан
або "Смайл"
майже не посміхався
просто лежав
коли була можливість
дивлячись фільми або футбол
говорив мало
ініціативи не проявляв
але свою роботу
робив добре
а якось на заході
спіймав приліт СПГ
і осколок в голову
а я його виводив
на точку евакуації
по дощу і болоту
(ото було весело)
жаль тільки що не вивів
за межі області

Сім.
Гега Сергій
позивний "Тамагочі"
з сусідньої позиції
любив поговорити
(інколи аж занадто)
любив посміятись
(як же без цього)
писав пісні
грав на гітарі
навіть зробив турнік
прямо в окопі
а якось на бойових
зварив справжній суп
запахтівши засмажкою
усю посадку
бо війна війною
а жити треба

...Вісім, дев'ять...
Вона помічає мене
і зупиняється
"Іди звідси. – каже
– Пиши свої тексти.
Не заважай гратися".

І я йду. Так важко
як по осінній дорозі
по коліна в грязюці
одна безкінечна
ніч на Донбасі
один безкінечний
захід на позиції
рюкзак на плечах
повний історій
які тиснуть на пам'ять
тягнуть донизу
тим нерозказаним
і недопрожитим

Легко знаходити
друзів на цій війні
важко губити
нитку життя у ній
важко писати
згадуючи усе
знов рахувати:
...один, два, три...
важко писати
епітафії
для своїх

04.12.2024

#федір_рудий

ось трунок блекоти його ти проковтни

8 бер. 2026 р., 14:34

ПЕРЕКУР

тиша ховається за важкими дверима
які не можна відчинити
аби
не сполохати її
не злякати
не унеможливити

хлопчик з розбитим носом і розчавленою любов’ю
одного разу візьме до рук автомат
і не захоче розставатися з ним
допоки його не розбудять спалахи
і залізні хрущі над лісосмугою

шкодувати за втраченим і не вірити в завтра –
цю науку мій народ вивчав роками
тож тепер
семеро відважних
проходять сеанс екстремальної терапії
у виритій нашвидкоруч траншеї

кожен з них згадує дівчину на ім’я надія
кожен сподівається на те що вона завагітніла від святого духа

попереду міни
тож краще не наступати
позаду
минуле і ніжність
із рудим довгим волоссям

тож вони нехтують наказами і пересторогами
сідають у коло і передають один одному
пляшки з енергетиком
курять американські сигарети
ну її нахуй цю армію каже один з них
отримаю бойові і звалю закордон
буду вільною людиною
працюватиму таксистом в барселоні
купатимуся в морі трахатиму мулаток

бійці сміються
і розлітаються на шматки
з війни ніхто не повертається живим
ніхто

#дмитро_лазуткін

ось трунок блекоти його ти проковтни

8 бер. 2026 р., 14:34

HUMANITY I LOVE YOU

Humanity i love you
because you would rather black the boots of
success than enquire whose soul dangles from his
watch-chain which would be embarrassing for both

parties and because you
unflinchingly applaud all
songs containing the words country home and
mother when sung at the old howard

Humanity i love you because
when you’re hard up you pawn your
intelligence to buy a drink and when
you’re flush pride keeps

you from the pawn shop and
because you are continually committing
nuisances but more
especially in your own house

Humanity i love you because you
are perpetually putting the secret of
life in your pants and forgetting
it’s there and sitting down

on it
and because you are
forever making poems in the lap
of death Humanity

i hate you

#e_e_cummings

ось трунок блекоти його ти проковтни

8 бер. 2026 р., 14:34

ЗЛОДІЙ

Я про-
будився, темна
зігнута пос-
тать зникала за
обрієм, і
тоді я від-
чув, як сві-
танок просвічував крізь
діру
у моїх
грудях.

#юрій_тарнавський

ось трунок блекоти його ти проковтни

7 бер. 2026 р., 10:32

SOMEHOW NOT AWARE THAT SHE WAS HEAVEN-BORN

The sun was shining through the rain
thus creating the effect of a second coming
not of Christ but of some eerie one-eyed
beast, bodiless save for the eye, which in
itself is bleary and sad. A thunderclap
scared me half to death. I was just sitting
in my chair growing a beard, my brain lit up
like a pinball machine and I prayed for order.
Yolanda asked me if I wanted a sandwich.
“A sandwich is perhaps our only hope, our
best hope, our last chance to survive this
big blow, You are a saint and a genius,
Yolanda,” I said. “Get it yourself,” she
said.

#james_tate

ось трунок блекоти його ти проковтни

7 бер. 2026 р., 10:32

туди їхала - на заспокійливих,
назад - на знеболювальних
інших маршрутів не було
чулася такою надщербленою,
що боялася пробити собою обшивку літака,
продуманий до дрібниць інтер'єр готелю,
красиві тіла співрозмовників і співрозмовниць

війна не пасує до решти світу
як каліцтво до вечірньої сукні
надто важкий погляд
надто гостра мова,
надто брутальні деталі

закриймо очі смерті твоїми руками, люба,
ти зможеш, тобі там ближче
для важких розмов у нас є спеціальна людина
у нас є спеціальна кімната,
окремий вхід і вихід, не тут, прошу

красиві молоді тіла стрибають у води каналу,
спраглі життя і кохання, залиті сонцем і сміхом
досконалі, зухвалі, як ті,
із німецьких довоєнних листівок про
здоровий дух у здоровому тілі

добірні зерна без жодної вади,
як ми колись, певні себе, повні любові

перед лицем смерті кажу тобі:
люби мене так, ніби в світі більше ніколи
не буде достатньо світла, щоб ми віднайшлися
люби мене, доки нам здається,
що смерть закриває на це очі і не бачить,
але вона підглядає, відтепер завжди і всюди
і ми це знаємо, і в нас не виходить скінчити

війна дбає про наше майбутнє,
так вони кажуть
так вони бачать

коли ти дзвониш з війни,
тебе перекрикують птахи
отже, світ все ще існує

#галина_крук

ось трунок блекоти його ти проковтни

7 бер. 2026 р., 10:32

МАЛОЛЕТКИ

мы же дети

промеж дней и ночей
словно промеж ног у взрослых на танцплощадке
красим лица как пасхальные яйца
подсовываем в рот друг другу
в красных конвертах языков
взятку, хабар

мы же дети
нам что синдбад мореход
что аллах акбар

в бога не верим но
от души благодарны
христу за пролитую им кровь
и каждый из нас готов
платить за неё большие деньги

мы же дети
что может быть хуже
такого житья как у нас не увидишь даже в кино

летняя жара — наша толстозадая нянька
закормила нас своим сладким траффик-джемом
в жерлах городов про которые
мы говорим исключительно шёпотом и на Вы

мы же дети
мы сахар земли

это только в отблесках светофоров
мы зеленее травы
а посмотришь через минуту
светофоры раздерут свои груди
и выставят красные сердца напоказ

потому что мы дети
малолетние люди

и летим на всех самолётах
и все самолёты летят на минск
город нашего детства
ведь мы дети и все права на него у нас

#вальжина_морт

ось трунок блекоти його ти проковтни

6 бер. 2026 р., 00:01

the crunch

too much
too little
too fat
too thin
or nobody.
laughter or
tears
haters
lovers
strangers with faces like
the backs of
thumb tacks
armies running through
streets of blood
waving winebottles
bayoneting and fucking
virgins.
or an old guy in a cheap room
with a photograph of M. Monroe.
there is a loneliness in this world so great
that you can see it in the slow movement of
the hands of a clock.
people so tired
mutilated
either by love or no love.
people just are not good to each other
one on one.
the rich are not good to the rich
the poor are not good to the poor.
we are afraid.
our educational system tells us
that we can all be
big-ass winners.
it hasn’t told us
about the gutters
or the suicides.
or the terror of
one person
aching in one place
alone
untouched
unspoken to
watering a plant.
people are not good to each other.
people are not good to each other.
people are not good to each other.
I suppose they never will be.
I don’t ask them to be.
but sometimes I think about
it.
the beads will swing
the clouds will cloud
and the killer will behead the
child
like taking a bite out of an ice cream cone.
too much
too little
too fat
too thin
or nobody
more haters than lovers.
people are not good to each other.
perhaps if they were
our deaths would not be so sad.
meanwhile I look at young girls
stems
flowers of chance.
there must be a way.
surely there must be a way we
have not yet
thought of.
who put this brain inside of me?
it cries
it demands
it says that there is a chance.
it will not say
“no.”

#чарльз_буковскі

ось трунок блекоти його ти проковтни

6 бер. 2026 р., 00:01

Приходиш,
наче протяг.
Приносиш зі собою
вітер
і шелест листя.
Робиш прозорими
стіни,
і кліматом весни
наповняєш помешкання.

Забираєш
всю мою пам’ять,
і, наче келех
чистої води,
ясним стає
мій мозок.

#юрій_тарнавський

ось трунок блекоти його ти проковтни

6 бер. 2026 р., 00:01

***

Nobody believes in love-
not even me.

Love is the thing
you wait
to end.

Love is the thing
that will not,
cannot work.

Love is the thing
they warn you of-
the dire parents,
the friends
with their dead
marriages,
their crushed hopes.

Nothing crushes hope
but the will to make
the heart
like rock.

That will is strong.

The rock-heart stands
when the love songs crumble,
their yellowing sheet music
kept in a drawer,
their sweet hugs & tugs
forgotten,
like the merest air
of an old New England
spring.

Spring comes again
& again,
& the rock-hearts
feel the sap rising
thinking it is sex,
thinking the glands alone
cause this tumult
to the innards,
this hidden spring,
this secret river
which is hope.

Let them put it down
to sex!

Let them say
we worship Dionysus,
Bacchus, Pan,
but not the proper
gods.

Let them have
the proper gods-
Jahweh
with his heart like rock,
Christ with his blood
& thorns,
Mammon with his stock certificates,
his rates, his rates,
his bull markets,
& his late rallies.

We are rallying
alone.
We spit our love
into the wind.

Nobody can bear
to watch
our love.

Except the muse
who smiles
& sends

these
poems.

#erica_jong

ось трунок блекоти його ти проковтни

6 бер. 2026 р., 00:01

The Time Wars

It was the winter we ate a lot of oatmeal to stay warm.
We lived on 17th and G Streets; Kath called it the G spot.
At night in the bathtub I read The Collected Letters of Virginia Woolf,
trying to keep the pages of 20th-century prose from getting wet,
reading the guest lists for her dinner parties
as she knocked out book after book between her shattering depressions.

Sometimes I would meet Richard at the Chinese place for dinner,
and one two three hours would vanish like our food.
We would stand outside The Great Wall, adjusting our scarves
in a pastoral moment of urban ration,
watching the cabs whiz by in the dusk.

The Vietnam War monument was just five blocks away;
on Saturday you would always see a vet or two,
in their windbreakers and baseball caps –
heads down, crying in the shrubs –
the little POW buttons and various insignia attached to their clothing
like they were advertising something.

We ourselves were fighting the Time Wars:
we could feel it speeding up, rapidly escaping,
like the hiss from a leaky balloon.
We were trying to plug it, to slow it down, to decelerate,
but none of us was having much success –

One day in February Kath brought in some roses and said,
Here, the sun came 93 million miles
to make these flowers that I killed for you,'
and I said, 'Kathleen, my talents are not capacious enough
to properly exaggerate your virtues,'
and we both burst out laughing
and time stopped right over our heads like a little red car.

On June 14th, 1940, Virginia Woolfwrote in her journal,
Windy day. I am the hare, far ahead of my critics, the hounds.
Something endearing about the mixture of weather report and vanity.
Something lonely about this image of success.

We ourselves aren't thinking about the future anymore.
What we want is to calm time down, to get time in a good mood,
to make time feel wanted.
We just want to give time many homemade gifts,
covered with fingerprints and kisses.

#тоні_хогланд

ось трунок блекоти його ти проковтни

4 бер. 2026 р., 21:17

[воєнна тиша]

Тиша приходить гучно, мов скеля,
Що йде до пророка.
Мов гора, перед якою завмирають вживу.
Мов гора, з якої сміються в якомусь убогому анекдоті.

Рай — це момент прозріння й любові,
що триває без тижня вічність.
І ця недовга мить, з якої сміються
В якомусь убогому жарті, розтає і розходиться вітром
Наче траншейна земля по голій шкірі.
Голій шкірі — принесеній не в жертву, а в дар.
Вона і є рай. За нею вигнання.
За нею мовчання. Занадто гучне.

Заходить сонце моє.
Темне сонце моє заходить за скелю,
Ніби за тишу.
Тиша приходить старомодним пісенним
Ритмом серед нечутної січі стріли,
Серед нечутного й звичного свисту кулі.

Тиша приходить гучно, мов велетка,
Важкі її кроки в пустелі висохлих риб,
що стали зміями й ящурами.
Любов віддано. Любов подаровано.
За нею те "разом", яке хочеться пережити
на самоті, стоїть каменяркою
кількасотлітньою.

Тиша приходить гучно, ніби кількасотлітня
Безперервна війна.
Що складається з вічності кодових голосів
У вічності рацій й шнурів,
Кожен ледь чутний голос хочеться
прирівняти до кулі дрібного калібру,
а потім згадуєш про дві смерті.
Смерть від голосу, що пронизує чорноколо
на коротку мить. І зникає.
І Смерть від кулі, що прошиває хребет та шийну
артерію. На мить крові. На вічність голосу.
І не зникає. А триває по колу.

І просто мовчиш.

Береш на руки те, що належить узяти.
Береш за руку того, кого мусиш узяти.
І йдеш туди, де вже ходжено, і куди досі
Треба комусь іти.

Каменяркою кількасотлітньою
заходить сонце моє.
Темне сонце моє заходить за скелю,
Ніби за тишу.
За тишу світу, за тишу планети,
за тишу моєї країни
заходить сонце моє.

Темне сонце моє.
Сонце воєнної тиші.

#ярина_чорногуз

ось трунок блекоти його ти проковтни

4 бер. 2026 р., 21:17

*
Милий про тебе ані звуку
Тільки охуїти і боже мій можливо
Ти почуєш
Безпосередньо з труни моєї
Коли почнемо прощання
Забери що хочеш тільки пам’ятай –
Гданськ не магнітиться
А ось Вітебськ магнітиться і Алжир
І Бангкок магнітиться

переклад
сергій муштатов

#арсеній_ровінський

ось трунок блекоти його ти проковтни

4 бер. 2026 р., 21:17

Автостопер з Галілеї
Частина 1

Бодлер проїжджав
Галілею на
Форді моделі А.
Він підібрав
попутника на ім'я
Ісус, що
стояв серед
зграї риб
годуючи їх
шматочками хліба.
«Куди
прямуєш?» — спитав
Ісус, сідаючи
на переднє
сидіння.
«Куди-небудь, кудись
подалі від цього світу!», —
прогорланив
Бодлер.
«Я поїду з тобою
до самої
Голгофи», —
мовив Ісус. —
«У мене
знижка
на тамтешній
карнавал, тож
треба не
спізнитись».

Американський готель
Частина 2

Бодлер і пияк
сиділи на сходах
у задвір'ях Сан-Франциско.
Пияку було мільйон
років і він ще пам'ятав
динозаврів.
Бодлер і пияк
пили мускат «Петрі».
«Потрібно завжди бути п’яним», —
мовив Бодлер.
«Я живу в «Американському готелі», —
проказав пияк. — І
пам’ятаю динозаврів».
«Будь п’яним вічно», —
сказав Бодлер.

Частина 3

Бодлер приходив
до нас у гості і дивився,
як я мелю каву.
То було в 1939-му,
і ми жили в нетрях
Такоми.
Моя мати клала
кавові зерна в кавничку.
Я був малим
і крутив ручку
вдаючи, ніби то —
шарманка,
а Бодлер прикидався
мавпочкою
стрибаючи
з бляшаною чашкою
в руках.

Квітобургери
Частина 4

Бодлер відкрив
ятку з гамбургерами
у Сан-Франциско,
але у булочки
клав квіти.
Люди приходили
й казали: «Дайте мені
гамбургер, і покладіть
побільше цибулі».
Натомість Бодлер
давав їм квітобургер,
а люди
питали: «Що це
за ятка
така?»

Година Вічності
Частина 5

«Китайці
вміють визначати час
по котячих
очах», —
сказав Бодлер
і зайшов до
ювелірної крамниці
на Маркет-стрит.
А кілька хвилин
потому
вийшов звідти
з двадцятиоднокаменевим
сіамським
котом, якого
ніс на
золотому
ланцюжку.

Сальвадор Далі
Частина 6

«То ти їстимеш,
свій суп,
чи далі
літатимеш
у хмарах,
клятий дурню?»—
гаркнула
Жанна Дюваль,
вдаривши Бодлера
по спині,
коли той
замріяно дивився
у вікно.
Бодлера це
приголомшило.
І тоді, розреготавшись
як божевільний,
він замахав у повітрі
своєю ложкою,
ніби магічною паличкою,
перетворюючи кімнату
на картину
Сальвадора
Далі, перетворюючи
її
на картину
Ван Ґоґа.

Бейсобольний матч
Частина 7

Бодлер пішов
на бейсбольний матч,
купив хот-дог
і запалив люльку
з опіумом.
«Нью-Йорк Янкіз»
грали проти
«Детройт Тайґерз».
У четвертому іннінгу
янгол скоїв
самогубство стрибнувши
з низької хмари.
Янгол упав
на другу базу,
через що
весь інфілд
тріснув, мов
велетенське дзеркало.
Матч
зупинили
у зв'язку зі
страхом.

Божевільня
Частина 8

Бодлер пішов
у божевільню,
переодягнувшись
психіатром.
Пробув там
два місяці,
а коли виходив –
божевільня
так сильно його полюбила,
що поїхала за
ним через усю
Каліфорнію,
і Бодлер
сміявся, коли
божевільня
терлася
об його
ногу, немов якийсь
дивний кіт.

Кладовище моїх комашок
Частина 9

Коли я був малим,
то мав кладовище
під кущем троянди,
де ховав комашок
і мертвих пташок.
Я загортав комашок
у фольгу і клав у сірникові коробки,
а пташок —
у шматочки червоної тканини.
Все це було дуже сумно,
і я плакав,
насипаючи ложкою
землю
на їхні маленькі могилки.
На похорони моїх комашок
приходив Бодлер
і читав на них
молитви,
маленькі, як тіла
мертвих пташок.

Сан-Франциско
Лютий, 1958


переклад
джон гнатів

#річард_бротіґан

ось трунок блекоти його ти проковтни

4 бер. 2026 р., 08:27

* *

Я ходжу Нью-Йорком, і ані живої душі,
а стільки чув про галас цього міста,
я минаю хмарочоси, будинки у формі хвилі, судна на подушках,
мандрую з заходу на схід, з півночі на
південь, переходжу на червоне, і ніхто на
мене не наїжджає, я ловлю себе на тому,
що говорю сам із собою, я вклав собі
у вуха навушники, щоб зосередитись, щоб
мене нічого не відволікало, щоб надати
ритм змученим ногам, купую наступний
гамбурґер, наступну півлітрову порцію
кави зі Старбаксу, бо, ходячи день і ніч,
потребую енергії, я пройшов Мангеттен
вздовж і впоперек і нікого не зустрів, і тільки
пара із каналізації, сморід вихлопних газів, змішаний
з запахом всіх кухонь світу, неони
та тремтіння землі говорять мені, що хтось
тут, до біса, має жити, і що треба лише
швидше шукати.

переклад
василь лозинський

#тадеуш_домбровський

Showing 30 of 100 posts

Loading posts...

Rating

User Reviews (0)

No reviews yet. Be the first to share your experience!

Loading reviews...

ось трунок блекоти його ти проковтни

поезії які я поцупив і показую о 8:30/18:30/21:30

Join @votbnv for exclusive 83018302130 content and discussions in 17

Ranking

Global Ranking

#23902

-1

Language Ranking

#792No change

Category Ranking

#172No change

Participant Growth (Last 30 Days)

Total: 880

24h growth: -2 0%

Latest Posts

ось трунок блекоти його ти проковтни

11 бер. 2026 р., 07:40

* * *

Побачив, що ваза зі свіжими квітами
впала.
«Зараз поправлю», — кажу
до фотографії на хресті.

Підняв вазу, а там
записка.
«Зайчик, з річницею нас.
Кохаю».

#артур_дронь