Сьогодні - Міжнародний день людей з інвалідністю.Для мене це не формальність і не дата в календарі. Це нагадування про те, що місто повинно бути простором, де кожен може жити повноцінним життям, незалежно від своїх можливостей.Понад десять років тому ми в Одесі почали системну роботу над тим, що сьогодні називається інклюзією. У 2017 році з’явилась «євромерія» - простір, де людина могла вперше самостійно, без бар’єрів і «закритих дверей» отримати міську великий спектр міських послуг . Це був початок.Далі - більше.Між 2017 і 2020 роками ми впровадили інклюзивні групи у дитсадках, інклюзивні класи у школах, започаткували роботу інклюзивно-ресурсних центрів. Це дозволило сотням дітей отримати реальну, не декларативну підтримку - фахівців, обладнання, програми корекції. У лікарнях та поліклініках створювалась інклюзивна інфраструктура.У 2019 році, за підтримки інвесторів, ми відкрили перший інклюзивний пляж Одеси. Зручні пандуси, спеціальні візки для спуску у воду, медпункт, адаптовані санвузли - тоді це стало взірцем для інших міст. Одеса показала, що доступ до моря - це право, а не привілей.Особливо важливою інклюзія стала після початку повномасштабного вторгнення.До Одеси повертались хлопці з фронту - з травмами, з новими потребами, з необхідністю підтримки. І ми почали працювати ще активніше. Розширили програми реабілітації, адаптовували інфраструктуру. Інклюзія перестала бути соціальною політикою - вона стала питанням честі.Паралельно ми запустили соціальне таксі - транспорт, який дозволяє людям з інвалідністю, ветеранам та літнім одеситам добиратися до лікарні, реабілітаційного центру, установ чи важливих подій. Для багатьох це стало не просто послугою, а новою можливістю.Окрема тема - адаптивний спорт. Ми багато підтримували ці напрямки: більярд, гольф, легку атлетику, стрільбу, веслування. Спорт давав людям не тільки фізичну реабілітацію, а й повертав віру у власні сили. Як результат - у вересні цього року наша одеська команда ветеранів з веслування взяла участь в історичній регаті у Венеції. Десять років тому про таке важко було навіть мріяти, а сьогодні - це символ того, наскільки сильними та мотивованими є наші спортсмени з інвалідністю, наші ветерани.Також влітку ми відновили другий інклюзивний пляж - повністю оновлений, уже за міжнародними стандартами. Це ще один доказ того, що інклюзія - це не разова ініціатива, а тривалий шлях, який ми разом пройшли і який має продовжуватися.Не дивлячись на усі зміни в моєму житті і на іспити, які мені принесла доля - моє переконання лишається тим самим:місто - це спільний дім. І він повинен бути доступним для кожного.Сьогодні - Міжнародний день людей з інвалідністю.
Для мене це не формальність і не дата в календарі. Це нагадування про те, що місто повинно бути простором, де кожен може жити повноцінним життям, незалежно від своїх можливостей.
Понад десять років тому ми в Одесі почали системну роботу над тим, що сьогодні називається інклюзією. У 2017 році з’явилась «євромерія» - простір, де людина могла вперше самостійно, без бар’єрів і «закритих дверей» отримати міську великий спектр міських послуг . Це був початок.
Далі - більше.
Між 2017 і 2020 роками ми впровадили інклюзивні групи у дитсадках, інклюзивні класи у школах, започаткували роботу інклюзивно-ресурсних центрів. Це дозволило сотням дітей отримати реальну, не декларативну підтримку - фахівців, обладнання, програми корекції. У лікарнях та поліклініках створювалась інклюзивна інфраструктура.
У 2019 році, за підтримки інвесторів, ми відкрили перший інклюзивний пляж Одеси. Зручні пандуси, спеціальні візки для спуску у воду, медпункт, адаптовані санвузли - тоді це стало взірцем для інших міст. Одеса показала, що доступ до моря - це право, а не привілей.
Особливо важливою інклюзія стала після початку повномасштабного вторгнення.
До Одеси повертались хлопці з фронту - з травмами, з новими потребами, з необхідністю підтримки. І ми почали працювати ще активніше. Розширили програми реабілітації, адаптовували інфраструктуру. Інклюзія перестала бути соціальною політикою - вона стала питанням честі.
Паралельно ми запустили соціальне таксі - транспорт, який дозволяє людям з інвалідністю, ветеранам та літнім одеситам добиратися до лікарні, реабілітаційного центру, установ чи важливих подій. Для багатьох це стало не просто послугою, а новою можливістю.
Окрема тема - адаптивний спорт. Ми багато підтримували ці напрямки: більярд, гольф, легку атлетику, стрільбу, веслування. Спорт давав людям не тільки фізичну реабілітацію, а й повертав віру у власні сили. Як результат - у вересні цього року наша одеська команда ветеранів з веслування взяла участь в історичній регаті у Венеції. Десять років тому про таке важко було навіть мріяти, а сьогодні - це символ того, наскільки сильними та мотивованими є наші спортсмени з інвалідністю, наші ветерани.
Також влітку ми відновили другий інклюзивний пляж - повністю оновлений, уже за міжнародними стандартами. Це ще один доказ того, що інклюзія - це не разова ініціатива, а тривалий шлях, який ми разом пройшли і який має продовжуватися.
Не дивлячись на усі зміни в моєму житті і на іспити, які мені принесла доля - моє переконання лишається тим самим:
місто - це спільний дім. І він повинен бути доступним для кожного.
